Танці на візках як стимул до життя: спортивний шлях Сніжани та Володимира Керничних

Єдина в Донецькій області танцювальна пара на візках – подружжя Сніжана та Володимир Керничні зі Слов’янська – своє сходження до спортивних вершин розпочала перемогою на чемпіонаті України в 2010 році. Перший міжнародний успіх прийшов у 2013-му: «золото» на Кубку Континентів та «срібло» на чемпіонаті світу в Токіо відкрили їм двері до основного складу збірної України.

Цьогоріч Керничні додали до свого доробку срібні медалі міжнародного турніру в Нідерландах, «золото» та «бронзу» світової першості в Бельгії – за ці досягнення вони за підсумками квітня та жовтня визнавалися в Донецькій області кращими представниками серед осіб з інвалідністю. Лауреати спортивного року Донеччини – 2017 розповіли про те, як їм даються перемоги.

Від перших па до перших міжнародних нагород

«До того, як прийти в спортивні танці, я пробував себе в інших видах спорту, - згадує початок кар’єри Володимир Керничний. - Спочатку піднімав штангу, трохи брав участь у гонках на візках: фігурне водіння, марафони 10, 20 км. Зі Сніжаною ми познайомилися 10 років тому, а танцями займаємося вже більше 7 років.

Коли ми їздили на фестивалі по країні, під час показових виступів танцювали «для себе». А потім, поступово, перейшли на більш високий рівень, почали виїжджати за кордон. Що стало причиною? І тренер допоміг, і самі розвивалися, черпали інформацію з того ж Інтернету. У 2013 році першими міжнародними змаганнями для нас став Кубок континентів у Москві (результат – перше місце). А після чемпіонату світу того ж року в Токіо, де посіли друге місце, мене і Сніжану включили до основного складу збірної України, і нам присвоїли звання майстрів спорту міжнародного класу.

Чому спортивні танці? Тут більше руху, більше життя. Якщо піднімати штангу – там працює певна група м’язів, правильно? А в танцях працює все тіло, усі м’язи. До того ж, приємно своїм танцювальним виступом дарувати глядачам радість».

«Тренер Олена каже нам: не думайте, яке місце посядете, - розповідає Сніжана Кернична. - Головне – станцювати так, щоб було внутрішнє відчуття того, що виклався на повну, і обов’язково отримати задоволення. Якщо ти отримуєш задоволення – значить, і глядач, який дивиться на тебе, це розуміє, і теж отримує задоволення. Судді зазвичай такі моменти помічають, що дає плюс парі.

Планово ми займаємося з нашим тренером два рази на тиждень по дві години, якщо немає певної підготовки до якогось чемпіонату. Якщо ж нас чекає виїзд – намагаємося ще більше зустрічатися, щоб набирати темп. Тому що на зборах ми отримуємо велике навантаження від головних тренерів національної команди України на чолі з Оленою Чиж, де заняття щодня по 5 годин.

Ми танцюємо якусь певну схему, а потім протягом усього року намагаємося вносити корективи – йде «шліфовка», додаються якісь нові рухи, якась «фішечка». З самого початку ми займалися тільки програмою «Стандарт». Буквально з минулого року у нас з’явилася «Латина» (латиноамериканська програма), і у мене – «Сінгли» (особисті змагання). Виступати в чотирьох програмах – це дуже велике навантаження, і фізичне, і моральне. Але кожен раз чомусь хочеться щось ще новеньке, це просто затягує, хоч і важко... Зараз я шукаю собі партнера ходячого, здорового спортсмена, щоб виступати ще й у класі «Комбі».

«Уже пішов восьмий рік, як я почала з ними займатися, - згадує тренер Володимира і Сніжани Керничних Олена Харченко. - Познайомилися випадково: директор клубу «Марафон» Анатолій Пиріг запропонував мені спробувати проводити тренування. Спочатку я не знала, як мені працювати. Як хореограф-постановник, я зробила показовий номер на своїй «базі», яку мала на той момент. Потім, коли дізналися, що можна потрапити до збірної України, почали посилені тренування. Досягнувши цієї мети, на зборах я поспілкувалася з головним тренером, іншими тренерами, що допомогло мені отримати важливий досвід для майбутньої підготовки до змагань саме з бальної хореографії («Стандарт», «Латина»).

У наших тренуваннях ми робимо акцент, природно, на коляску – повороти, пересування, де важливі технічність, синхронність. Рахунок, музикальність – пара обов’язково повинна рухатися в музику, адже судді дуже звертають на це увагу».

Підсумовуючи 2017 рік

«Взагалі, команда України кожен раз, як приїжджає на якісь змагання, забирає левову частку «золота», - з посмішкою говорить Сніжана Кернична. - Цього разу на чемпіонаті світу у нас вийшло 9 золотих, 2 срібних і 4 бронзові медалі, що принесло нашій країні перше командне місце. Дуже приємно, коли кожен раз під час нагородження звучить гімн України.

На чемпіонат світу-2017 зібралися представники 23-х країн – досить велика конкуренція. У кожній категорії було дуже багато спортсменів. У «соло» майже всі танцюють – практично ті ж, хто і в «комбі», і в дуетах. Адже це додаткова можливість отримати гарне місце або вийти у фінал хоча б.

Там, де я танцюю «Фрістайл», – це шоу-програма. Я готую номер на 2 хвилини під свою музику. Є ще «Women’s Singls Class 1» – це спортивна програма: вальс, танго, самба, румба і джайв. Тут уже яку музику поставлять, під таку і танцюємо. Якщо учасниць вісім – то танцюємо одним заходом усі 5 танців. Якщо дівчаток 12-15-20, то йде декілька заходів, у кожному з яких по черзі виконується один танець. У фіналі залишається 6 осіб.

Те ж і в парних змаганнях – на паркет одночасно виходить від 4 до 6 пар. Програма «Стандарт» включає 5 танців: вальс, танго, віденський вальс, фокстрот і квікстеп. Яку саме музичну тему поставлять – ми не знаємо, для кожного виходу звучить нова. Програми «Стандарту» та «Латини» (латиноамериканські танці) значно відрізняються. «Стандарт» – він більш спокійний. Так, тут є швидкий танець квікстеп або пристрасний танець танго, але з «латиною» вони не зрівняються. Це дуже швидкі танці, йде більше витрат енергії, сил, де ледве не вистрибуєш зі своєї сукні!

Звичайно, у плані фізичної підготовки було трохи важкувато переходити зі «стандарту» в латиноамериканські танці. Але, тим не менше, була мета: хотілося брати участь у більшій кількості програм. Ось приїжджаєш на якийсь турнір, а у тебе тільки «Стандарт». У перший день станцював, а другий день – сидиш. Хлопці танцюють, а в тебе таке відчуття – теж би вискочив на паркет. Тому ми і вирішили розвиватися, йти вперед».

«Враження від міжнародних змагань 2017 роки тільки хороші, адже ми конкурували зі спортсменами з багатьох країн, - підсумовує Володимир Керничний. - При цьому у нас вже є друзі, яких ми підтримуємо, спілкуємося за допомогою Facebook, вітаємо один одного з днем ​​народження. Хоч на змаганнях усі стають суперниками, але немає такого, щоб хтось комусь вставляв палки в колеса. Дружня атмосфера витає і на паркеті, і поза ним.

Наші результати ростуть, але треба розуміти, що і конкуренти не стоять на місці, багато нових пар з’являється, багато молоді. Для свого розвитку ми багато займаємося на тренуваннях. Енергію черпаємо за рахунок подолання труднощів, а також за рахунок колективу. Коли ми командою в 12 чоловік виїжджаємо на змагання, то кожен вболіває за партнерів по збірній. Поки ми чекаємо свого виступу, кричимо тим, хто на паркеті: «Вперед! Ура! Молодці!».

Взагалі, за кордоном нас добре приймають. Наприклад, на вулицях в Італії люди, побачивши нас у формі, кричать на підтримку «Україна!». А в Німеччині місцевий перехожий вітав нас словами «Слава Україні!».

«Звичайно, я дуже пишаюся моєю парою, - ділиться своїм враженням про сезон Олена Харченко. - Була зроблена велика робота. Маю велику надію і на подальший їх успішний виступ на інших чемпіонатах.

Я захоплююся їхньою цілеспрямованістю! У них стільки сил, терпіння... Вони просто хочуть танцювати, хочуть рухатися, хочуть працювати! А тренування йдуть дуже складні. Іноді за станом здоров’я буває – то голова болить, то руки, то ще щось, але не дивлячись ні на що вони приїжджають і тренуються. Тренування – найсвятіше, адже тільки завдяки постійній роботі такий є результат. Великий проміжок часу без танців дуже позначається на спортсменах. А останні три-чотири роки поспіль, навіть їдучи в ту ж Одесу на місяць, вони брали із собою музику, виходили в фойє і тренувалися, при тому, що мене не було поруч».

 

 

Стимул до життя

Спершу танці на візках практикувались як спосіб ефективної фізичної реабілітації людей з ураженням опорно-рухового апарату. Нині це вже вид спорту, популярний у багатьох країнах світу. Танцювальна пара Сніжна і Володимир Керничні погоджуються, що для них відомий вираз «Рух – це життя» є буквальним. Більше того, своїми досягненнями вони доводять усім людям з інвалідністю, що при великому бажанні можливе усе. І запрошують усіх у новий спеціалізований клуб, який відкриється невдовзі.

«Більшість залів у Слов’янську для нас недоступні, і ми завжди тренувалися в напівпідвальному приміщенні на клубі «Марафон», де хоча б є пандус, - каже Сніжана Кернична. - Перший час ми танцювали взагалі на «стяжці», покритій лінолеумом. Потім нам допоміг колишній мер міста Слов’янська Анатолій Левіт – у залі поклали плитку. Але все одно важко на плитці танцювати. Коли ми приїжджали на збори – кілька днів звикали до іншого покриття (ламінату). І весь час мріяли, щоб у нас були такі хороші підлоги».

«Багато часу йшло на те, щоб дістатися до залу і зворотна дорога додому, - продовжує Володимир Керничний. – Добратися машиною – це займає хвилин 40. Тренування від двох до трьох годин, а потім назад знову хвилин 40».

«Проект на грант в ПРООН для нас написала волонтер Маша Муравйова, - деталізує Сніжана Кернична. - Первісна його мета була в тому, щоб відремонтувати приміщення клубу «Марафон». Але коли ми виграли грант, нам запропонували варіант з пошуком іншого приміщення. Пройшов рік, ми приміщення знайшли, і зробили в ньому ремонт. Там є пандус, санвузли, обладнані для людей з інвалідністю. Танцювальний зал з дуже хорошим покриттям, величезними дзеркалами. Ми постійно були на зв’язку з будівельниками, які запитували у нас – якої ширини двері робити, розетки на якій відстані ставити. Найважливіше – це не тільки клуб для танців, але й центр для всіх людей з інвалідністю, які можуть тут безкоштовно займатися на тренажерах, грати в теніс, настільні ігри. Подібного центру у Слов’янську не було.

Для нас танці – це основний вид діяльності, але ми намагаємося брати участь і в інших напрямках. Наприклад, їздимо на марафони в Покровськ, у Бахмут, до Краматорська. Я і в теніс грала, і в дартс, і в шашки, шахи. Вважаю, що в нашому становищі ми повинні займатися такими спортивними змаганнями, нехай і не професійно. Сидячи у візку, люди засиджуються, органи перестають нормально працювати. А потрібно, щоб тіло весь час було в русі, щоб в органи надходив кисень і все таке інше. Для того щоб не хворіти, більше прожити, ми повинні чимось займатися обов’язково! Я знаю, є дуже багато людей з інвалідністю, які сидять по домівках і себе жаліють. Але це не є добре. Наш новий клуб «Стимул до життя» розташований за адресою: вулиця Торська, 4 – ми запрошуємо туди всіх. Приходьте, спілкуйтеся і займайтеся спортом!».

Біографічні довідки

Кернична Сніжана Олексіївна – майстер спорту України міжнародного класу з танців на візках, з 2014 року член штатної збірної України з танців на візках.

Народилась у 1978 році. Інвалід дитинства.

У 2005 році перший раз брала участь у відкритому чемпіонаті України в класі комбі стандарт категорія 1, де з партнером Дмитром Блохіним посіла 2 місце та виконала норматив кандидата у майстри спорту.

У 2007 році на Кубку Євразії з партнером Антоном Йони в класі стандарт посіла 2 місце.

У 2016 році на Кубку світу здобула дві срібні медалі в особистих змаганнях («Single Women Freestyle», «Single Women Standart + Latina»).

У 2017 році на чемпіонаті світу здобула дві бронзові медалі в особистих змаганнях («Women's Singls Class 1» та «Women's Singls Freestyle Class 1»).

Керничний Володимир Ярославович – майстер спорту України міжнародного класу з танців на візках, з 2014 року член штатної збірної України з танців на візках.

Народився 13 липня 1972 року в селищі Смисівці Тернопільської області. У 1987 році закінчив восьмирічну школу, після чого вступив до Поморецького СПТУ № 74 м. Львів, де отримав професію радіооператора.

У 1997 році отримав травму, в наслідку якої був вимушений сісти в інвалідний візок. З того моменту почалось «нове життя» і пошук себе в ньому. Одного разу, дивлячись телевізор, побачив репортаж про танцюристів на візках і з того моменту захопився цим видом спорту. Володимир та Сніжана, тоді ще Сафошкіна, уперше зустрілися на марафоні серед спортсменів на візках у м. Сакі (АР Крим), і згодом одружилися.

Спортивні досягнення Керничних у танцях на візках:

- у 2010 році посіли 1 місце на чемпіонаті України в програмі дуо стандарт клас 1 (за результатами цих змагань виконали норматив майстра спорту України);

- на чемпіонатах України 2011, 2012, 2013 років, Кубку України 2012 року здобули золоті медалі в програмі дуо стандарт клас 1;

- у 2013 році на Кубку Континентів у м. Москва Керничні були кращими в програмі дуо стандарт 1 клас, на чемпіонаті світу посіли друге місце в тому ж класі, після чого отримали звання майстрів спорту України міжнародного класу;

- у 2015 році посіли 4 місце на чемпіонаті світу в програмі дуо стандарт 1 клас;

- у 2016 році стали срібними призерами Кубку світу в програмі дуо стандарт 1 клас, чемпіонату Європи в програмі дуо стандарт 1 клас, посіли 5 місце в програмі дуо латина клас 1+2;

- у 2017 році на міжнародному турнірі в Нідерландах здобули срібні медалі в програмах дуо латина і дуо стандарт, на чемпіонаті світу посіли 1 місце в програмі дуо латина, 3 місце в програмі дуо стандарт 1 клас.

Харченко Олена Анатоліївна – тренер зі спортивних танців.

Народилась 26 червня 1980 року.

Має вищу педагогічну освіту. У 2002 році закінчила Слов’янський педагогічний інститут.

З 2002 року працює вчителем обслуговуючої праці в загальноосвітніх школах № 17 м. Слов’янськ.

У 2003 році стала керівником танцювально-сучасного клубу «Гранд». Вихованці клубу з 2007 року беруть участь у обласних та всеукраїнських змаганнях.

З 2010 року стала тренером Керничних Сніжани та Володимира – єдиної в Донецькій області танцювальної пари на візках.

З 2014 року – тренер та суддя обласних та Всеукраїнських конкурсів сучасної хореографії «WORLD UNION».