27 січня – Міжнародний день вшанування пам’яті жертв Голокосту

Щороку 27 січня світова спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначається відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/60/7. Цього дня 1945 року війська Першого Українського фронту звільнили в’язнів одного із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали «загрозою» або «неповноцінними». Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату.

Утім, повномасштабне російське вторгнення в Україну, розпочате 24 лютого 2022 року, виразно засвідчило, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення. Окупаційні російські війська вчиняють злочинні дії проти українського народу, спрямовані на знищення українців як нації. Масовані ракетно-бомбові атаки на українські міста і села, терор загарбників на окупованих територіях проти українських громадян, незаконна депортація дітей, - ці та інші факти свідчать про геноцид як цілеспрямовану політику та потребують належного правового реагування всієї світової спільноти.

Лише впродовж першого року після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму.

Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.

Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами під час Другої світової війни. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу, менору, поцілили російські снаряди.

Чимало людей, які пережили Голокост чи нацистські табори смерті, після повномасштабного російського вторгнення в Україну стали жертвами рашизму.

Серед таких жертв російських окупантів – маріупольчанка Ванда Об’єдкова. Вона була однією з тих людей, які під час Другої світової війни вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою. Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же міських маріупольських підвалах обірвалося через 80 років її життя, 4 квітня 2022 року, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація.

Харків’янин Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Крім того, його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Борис Романченко опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Свої знання про жахіття Другої світової війни Борис Тимофійович передавав майбутнім поколінням. Його життя обірвалося не в нацистській в’язниці чи за колючим дротом, а у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року поцілили смертоносною зброєю росіяни. Борису Романченку було 96 років.

Ми бачимо, що навіть маючи таке потужне застереження, як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Отже, сучасникам слід потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.

І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження.

Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.