Вікторія Туркс: «Є мета – потрапити на Олімпійські Ігри в Ріо-2016»

На турнірі «Гран-Прі» в Самсуні, який завершився в минулі вихідні, Вікторія Туркс стала володаркою єдиної української нагороди – «бронзи» у ваговій категорії до 78 кг, що дозволило їй поповнити свій олімпійський рейтинг 60 балами. Про боротьбу на турецьких татамі, тренуваннях у новому залі і найближчих планах дзюдоїстка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для ІА «Дзюдо України».

- На «Гран-Прі» в Самсуні стояло завдання, у першу чергу, заробити якомога більше балів для олімпійського рейтингу, а далі – як піде, конкретну медаль не загадувала. Головне було добре відборотися і завершити змагання без травм.

- Задоволена своїм результатом?

- Не зовсім. Вважаю, що третє місце – це не такий вже і хороший результат. Можна було і краще. І потім, поєдинку за «бронзу» у мене не було, суперницю з КНДР Сол Кіон я перемогла без боротьби, її в попередній сутичці дискваліфікували. Так що, за великим рахунком, на турецьких татамі я провела три зустрічі – дві виграла, одну програла.

- Тобто боротьбою теж не особливо задоволена?

- Так, на попередньому «Гран-Прі» в Тбілісі я хоч і гірше результат показала, була сьомою, але своєю боротьбою була більше задоволена. Тут виглядала гірше, щось не пішло. У другій зустрічі з француженкою Маделейн Малонга пізно включилася, тільки після того, як мені дали «шидо», і на своїй же дії пропустила кидок, намагалася зробити задню підніжку з одностороннім захопленням, а в підсумку задню підніжку зробила суперниця.

- Торік в 1/8 фіналу «Гран-Прі» в Будапешті ти боролася з Малонга і тоді пройшла її...

- Тоді я у неї виграла за «шидо». Зустріч почалася з того, що саме їй першій дали попередження, а це багато значить. Малонга і тоді, і зараз була в хорошій формі, це молода і неслаба суперниця, фізично дуже міцна. Легкої боротьби з нею не буде, я в цьому не сумнівалася, з нею треба завжди бути напоготові. Для мене вона дуже незручний суперник.

- З північної кореянкою Сол Кіон легше боротися?

- Так, з усіма азіатками мені особисто зручно боротися, вони не такі фізично міцні, як європейки. Результат теж буває різний, і програю, і виграю, але боротися мені з ними зручно.

- У тебе є суперниці, які мрієш перемогти?

- Таких багато (сміється)!

- Олімпійська чемпіонка американка Кайла Харрісон?

- Я з нею всього лише раз зустрічалася, поступилася у чвертьфіналі на турнірі в Тбілісі. Останнім часом дуже часто борюся на різних турнірах з німкенею Луізе Мальзан, багато разів вже їй програвала, ось, напевно, у неї хочеться виграти найбільше!

- Ти досить вдало проводиш олімпійський відбір, серед українок йдеш на третьому місці за заробленими балами після Світлани Яремко і Марини Черняк. Це вже твій другий відбір...

- У олімпійському відборі на лондонську Олімпіаду я брала участь, але не було мети виграти його. Тоді я тільки починала боротися на міжнародній арені на серйозному рівні і більше набиралася досвіду. Зараз же є мета – виграти ліцензію і потрапити на Олімпійські Ігри в Ріо-2016.

- У попередньому олімпійському циклі ти відбиралася разом з лідером українського дзюдо, віце-чемпіонкою світу Мариною Прищепою. Ви багато часу проводили на зборах. Вона вплинула на тебе, як на спортсменку?

- Ми багато часу провели з Мариною і на килимі, і поза килимом спілкувалися. Якщо щось відпрацьовували, вона мені багато підказувала по техніці, як виконувати краще той чи інший елемент, ми боролися з одними і тими ж суперницями, і тут мені Марина розповідала, які краще прийоми застосовувати в боротьбі з тією чи іншою дзюдоїсткою. І потім, я вважаю це добре, коли у вазі є конкуренція, це стимулює. Взагалі у нас в команді всі дівчатка добре і тепло спілкуються одна з одною, дуже дружний колектив, ми допомагаємо один одному, підтримуємо.

- Твої найкращі подруги теж дзюдоїстки?

- Моя найближча подруга – це Таня Логвинова, раніше вона теж боролася, але потім вийшла заміж, народила дитину і залишила дзюдо. Зараз у збірній дружу зі Свєтою Яремко та Ірою Кіндзерською, ми дуже багато часу проводимо разом на зборах, разом їздимо на змагання, з Ірою тепер ще й тренуємося в Києві в одному залі – у ДЮСШ «Юний спартаківець».

- Знаю, що вас ще й хобі об’єднує...

- Так, ми всі втрьох захоплюємося вишивкою бісером (посміхається).

- Як у тебе складаються стосунки з Настею Турчин? На сьогоднішній день у вазі до 78 кг у вас більше конкуренток на Україні немає...

- Раніше ця вага був більш конкурентною, у ній боролися віце-чемпіонка світу, багаторазова призерка чемпіонатів Європи Марина Прищепа, багаторазова призерка чемпіонатів Європи Настя Матросова. Зараз є Настя Турчин, у нас теж дуже хороші стосунки, ми спілкуємося. Вона молода, дуже перспективна дзюдоїстка, думаю, у неї велике спортивне майбутнє.

- Не так давно ти переїхала до Києва, але твої персональні тренери залишилися в Донецьку. Як зараз будується ваша спільна робота?

- Так, мої персональні тренери, як і раніше, Василь Мицканюк і Сергій Гринь. Я з ними вже 12 років. Вони завжди зі мною на зв’язку, по телефону аналізуємо боротьбу. Ось зараз після турніру в Самсуні Сергій Олександрович телефонував мені, бачив мій виступ он-лайн в інтернеті, сказав свої зауваження по поєдинку з Малонга, я з ним повністю згодна.

- Хто тебе тренує в новому залі?

- Там є три тренера, і всі вони мені допомагають, підказують – це Сергій Вікторович Дуброва, Віталій Вікторович Дуброва і Віктор Іванович Кощавцев. Кожен день у цьому залі я вчуся чомусь новому.

- У новому залі у тебе досить спаринг-партнерів?

- Дівчаток там немає, працюю з хлопчиками. У нас взагалі там тільки три дівчинки – це я, Іра Кіндзерська і ще одна спортсменка в 63 кг. Але я до цього звикла, у Донецьку теж доводилося стояти в парі з хлопчиками.

- Що в найближчих планах?

- До початку травня поки стартів не буде. 3 квітня я їду тренуватися до Полтави, там старший тренер жіночої збірної України В’ячеслав Олександрович Пилипенко буде проводити міні-збір, точно буде ще Свєта Яремка, по решті дівчаткам не знаю. Ну а боротьба вже почнеться наприкінці квітня.

Досьє «Дзюдо України»:

Лариса Бабенко, спеціально для ІА «Дзюдо України»