Заслужений майстер спорту України з пауерліфтингу Віталій Папазов: «Головним у досягненні високих результатів вважаю працелюбство»

У тому, що Мангуш став добре відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами, чимала заслуга належить спортсменам з паеурліфтингу. Найбільше прославив це невеличке селище на півдні Донецької області заслужений майстер спорту Віталій Папазов – чемпіон світу та Європи в 2001-2002 роках, рекордсмен світу. Через 20 років після дебюту на міжнародній арені видатний пауерліфтер пригадав основні віхи кар’єри, а також окреслив перспективи своїх юних талановитих вихованців.

Про власні результати

У 2000-му на дебютному дорослому чемпіонаті світу в Японії, коли мені було 19 років, я здобув срібні медалі у всіх вправах і триборстві. Звичайно, як найменший учасник змагань у компанії чемпіонів світу, мав велике хвилювання, проте зміг із ним впоратися – виходив на поміст піднімати кілограми, на які готувався. У 2001 році я став чемпіоном світу та Європи в категорії до 125 кг, у 2002 році – чемпіоном світу та Європи в категорії понад 125 кг. А в 2003-2004 роках знову повернувся у вагу до 125 кг, яка все ж для мене була комфортнішою.

Щодо результатів, я з року в рік додавав. У 2000 році моя сума триборства на світовій першості виявилась невеликою – 932 кг у сумі, при тому що рекорд світу в категорії до 125 кг серед чоловіків складав 1045 кг, його автором був американець Кірк Карвоскі. Але найважливіше, що тоді в Японії мені вдалося відчути всю свою внутрішню силу. І вже в 2001 році я додав понад 100 кг – моя сума становила 1047 кг, перевищивши рекорд світу. На той час результати суперників були на рівні 1000-1010 кг. Але пройшов лише рік – і всі конкуренти різко «підтягнулися» до мене. У 2003 році за підсумками триборства я зібрав 1050 кг, а на чемпіонаті України 2004 року в Коломиї перевищив цю суму на 52,5 кг – 1102,5 кг, ніби-то відірвався від суперників, але ті дуже швидко знову наблизилися до моїх результатів.

Мої кращі результати: у присіданнях – 430,5 кг (на той час рекорд Європи у категорії понад 125 кг), жим лежачи – 300,5 кг (рекорд світу в категорії до 125 кг), станова тяга – 382,5 кг (на 5 кг менше світового рекорду), а сума триборства – 1102,5 кг у категорії до 125 кг (на 2004 рік абсолютна сума у надважкій категорії, що на категорію вище, дорівнювала 1100 кг).

Послідовники? У 2005 році мене в збірній України в категорії до 125 кг замінив ще один представник Мангушського району Євген Яримбаш, який виграв чемпіонат світу у Маямі з рекордом світу 1092 кг. І до 2007 року результати були в районі 1100 кг. Потім був певний спад, на рівні 1010-1030 кг. А далі світ дізнався про нового чудового спортсмена Олексія Бичкова, який з року в рік у ваговій категорії до 120 кг демонструє дуже високі результати (на чемпіонаті світу 2019 року встановлений ним світовий рекорд склав 1132,5 кг), які я вважаю космічними. Це не людина, а справжня машина. Феномен, який навіть у голові не вкладається!

 

 

Про нове покоління пауерліфтерів Мангушського району

Вже 10 років я працюю тренером-викладачем з пауерліфтингу в Мангушській районній ДЮСШ «Колос», у 2019-му став її директором. Серед тих вихованців, які мають високі результати – Олексій Лісенко, триразовий чемпіон України серед юнаків; Василь Збандут, дворазовий чемпіон України серед юнаків; Володимир Ільцев, бронзовий призер чемпіонату України серед юнаків. І, звісно, головна гордість Мангушського району – Владислав Чорний, що має не тільки всеукраїнські, а й міжнародні досягнення: «золото» чемпіонатів світу та Європи серед юніорів, а також світовий рекорд у присіданнях (343 кг).

Завдяки підтримці Олександра Котенджи, який є моїм наставником і тренером ще багатьох відомих спортсменів, а також зусиллями його вихованця, наразі підприємця Андрія Сафошина, пауерліфтинг у Мангуші має дуже добрі умови для розвитку, зокрема, зроблено ремонт у залі ДЮСШ. Звичайно, нинішнє покоління має вже інше екіпірування, у порівнянні з часом, коли я виступав, змінюється методика тренувального процесу, і тому й результати не стоять на місці.

Я завжди мріяв, щоб змагання всеукраїнського рівня пройшли в рідному Мангуші, і виступити на них. І дуже радий, що все ж таки це здійснилося, хоч і після закінчення кар’єри спортсмена. Зараз у моїх цілях – щоб з’явився такий вихованець, результатами якого б пишався. Є талановита молодь, і я сподіваюсь, що вони продовжуватимуть свою спортивну кар’єру в майбутньому, і ми ще почуємо їх імена на міжнародних п’єдесталах пошани.

 

У чому запорука успіху?

Головним у досягненні високих результатів я вважаю працелюбство. І дітей вчу на тренуваннях, що якщо сам, без будь-якого примушення, будеш важко працювати, «пахати», то все має вийти. Мене тренер не змушував – дав план тренувань, і його треба виконати. Я навіть залишався після занять і додатково робив якісь вправи, щоб пропрацювати свої слабкі сторони.

Щодо дисциплінованості та цілеспрямованості, я завжди ставлю в приклад свого вихованця Анатолія Зайця. Його мати привела на заняття в 5-му класі – тоді він був настільки щупленьким і худорлявим, що в мене спочатку були великі сумніви стосовно його спортивної кар’єри. Але хлопчина регулярно ходив на тренування, не пропускав, беззаперечно виконував всі мої настанови і зараз, у 17 років, його зріст становить 183 см, такий красень став!

Лише на друге місце в досягненні високих результатів я ставлю обдарованість, талант. При цьому досить важливою є фінансова підтримка з боку місцевої влади, федерації, спонсорів – це і екіпірування, і харчування, і виїзди на змагання… Дуже добре, якщо заняття дитини підтримує і заохочує його родина. Працелюбство, талант, правильне відношення батьків – ось так і стають чемпіонами!

Джерело: sportdonoda.gov.ua

Максим Кириченко